Конституція України у статті 18 визначає, що „зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”. Жодного посилання на „нейтральний” чи „позаблоковий” статус держави Основний Закон України не містить.
Деякі фахівці при цьому апелюють до преамбули Конституції України, в якій згадується Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схвалений 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням. В даному документі „Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ”, в тому числі „здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України”.
І от лише у Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року, в розділі IX. „ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА” записано, що „Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї”.
Зрозуміло, що „наміри” та юридичне визначення „нейтрального” чи „позаблокового” статусу, - це„ як кажуть в Одесі, дві великих різниці.
До речі, чомусь ніколи не згадуються й таке твердження з розділу X. „МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ” цієї ж Декларації: „Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах”.
Крім того, у згаданих документах, схвалених постановами Верховної Ради УРСР, є й таке речення: „Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України”. Таким чином „правовий ланцюжок” зімкнувся.
З Конституцією України все зрозуміло, а що проголошують чинні законодавчі акти?
Основи зовнішньої політики від 1993 року були схвалені постановою Верховної Ради України, що за статусом нижче Закону. Однак, і вже в цьому документі відзначається, що «пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких, як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки. З огляду на кардинальні зміни, які відбулися після розпаду СРСР, і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки».
23 травня 2002 року Рада національної безпеки і оборони України ухвалила Стратегію України щодо НАТО, яка визначила кінцевою метою євроінтеграційної політики України вступ до цієї організації.
21 листопада 2002 року Верховна Рада прийняла Постанову «Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО», в якій підтримала «курс України на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якого є набуття повноправного членства в НАТО».
Текст постанови чітко визначає: «Євроатлантична інтеграція України є суттєвим фактором зміцнення її національної безпеки, покликаним сприяти розвитку демократичних інститутів, громадянського суспільства, захисту прав і свобод людини, і, таким чином, відповідає життєво важливим інтересам Українського народу. Геостратегічне і геополітичне становище України як складника єдиного європейського простору визначає її місце в європейських справах, зумовлює вагому роль Української держави у створенні нової архітектури загальноконтинентальної безпеки, серцевиною якої покликана стати Організація Північноатлантичного договору”.
Нарешті 19 червня 2003 року, під час прем‘єрства Віктора Януковича і президентства Леоніда Кучми Верховна Рада ухвалила Закон України „Про основи національної безпеки України”. Цей Закон сьогодні є чинним і визначальним для внутрішньої і зовнішньої політики держави.
У статті 8 цього законодавчого акту записано: «Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору». За цей Закон проголосувала конституційна більшість народних депутатів України – 319.
На додаток, Указом Президента України від 15 червня 2004 року № 648 затверджено Воєнну доктрину України, в якій статтею 9 визначено умови забезпечення воєнної безпеки України, зокрема „зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання воєнної сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО, як основи загальноєвропейської системи безпеки”
Таким чином, можна стверджувати, що вищенаведені нормативно-правові акти, і особливо Закон України „Про основи національної безпеки України”, створюють в нашій державі необхідну правову базу для вступу до НАТО.
2.96 MB
