Інформаційно-аналітичне забезпечення > Виступи, статі, інтерв`ю > 2007 рік

Демократичний цивільний контроль над сектором безпеки України – «наріжний камінь» його реформування

     Цивільний контроль над військової сферою в демократичних країнах – це не тільки (і не стільки) постійна перевірка або ревізія,  а й відповідальність цивільної влади за окреслення функцій та завдань сектору безпеки і оборони, за реалізацію воєнної політики, визначення чисельності, структури та основ функціонування військових формувань та правоохоронних органів, а також їх всебічне фінансове, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення.

      На сьогодні в Україні створено необхідну правову базу для здійснення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами та іншими силовими структурами. Насамперед, це Конституція України та низка законів України, зокрема «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», «Про основи національної безпеки України», які схвалені Верховною Радою України у 2003 році. А також «Стратегія національної безпеки України», затверджена Указом глави держави від 12 лютого 2007 року №105. Існуючий нормативно-правовий фундамент забезпечує чітку вертикаль відносин між вищими органами державної влади і складовими сектору безпеки.

    Варто зауважити, що запровадження демократичного цивільного контролю в правоохоронних структурах має власну специфіку, яку слід враховувати. Головною метою тут має бути попередження і недопущення порушень конституційних прав і свобод людини та громадянина, захист їх законних інтересів, разом зі створенням умов для прозорості функціонування цих установ.

     Закон України «Про Кабінет Міністрів України», схвалений парламентом 21 грудня 2006 року, визначає основні повноваження Уряду, в тому числі у сфері національної безпеки і обороноздатності, а також встановлює відносини Кабінету Міністрів з іншими державними органами,  органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян.

     Проте залишаються численні проблеми щодо вдосконалення структури і уточнення функцій суб’єктів системи демократичного цивільного контролю, насамперед Президента, Парламенту, Уряду, судової влади і громадськості.

     Ключова роль в даній системі належить Верховній Раді України, яка забезпечує законодавче врегулювання діяльності всіх складових сектору безпеки і оборони, особливо з огляду на розширення законодавчих повноважень за наслідками політичної реформи. Проблемним питанням народних депутатів залишається визначення та розмежування функцій, перш за все, СБУ, МВС та інших правоохоронних органів у разі їх застосування всередині країни. 

    Наступна проблема – організація парламентського контролю за діяльністю спеціальних служб, закритий характер функціонування яких потребує впровадження відповідних механізмів спостереження та прийняття рішень. Йдеться, насамперед, про розвідувальні органи. Серед можливих варіантів удосконалення парламентського контролю у цій сфері вважається доцільним створення комітету (чи підкомітету) Верховної Ради України з необхідними контрольними повноваженнями.

     Важливою також залишається проблема вдосконалення бюджетного контролю над сектором безпеки і оборони з боку парламенту. На окрему увагу заслуговує формування видатків для фінансування програм закупівлі основних видів озброєння і техніки та, що найголовніше, їх обов’язкове виділення протягом відповідного бюджетного періоду. Мова йде про так звані «захищені» статті у державному бюджеті країни.

     Не знято з порядку денного і таке важливе питання, як гармонізація цивільно-військових відносин у суспільстві з відновленням позитивного іміджу військових та вдосконаленням системи зв’язків з громадськістю. Відповідно до Розпорядження Президента України від 20 липня 2006 року № 269 створено Громадську раду при Службі безпеки України та затверджено положення про неї. Аналогічні ради (колегії) було засновано у МВС, Міноборони, МНС, Адміністрації Держприкордонслужби та інших центральних органах виконавчої влади  у попередні роки.

     Практичною ознакою цього процесу стала, наприклад, підготовка проекту нової редакції Закону України “Про Службу безпеки України” з урахуванням європейських стандартів, зокрема рекомендацій ПАРЄ. З метою удосконалення механізму демократичного цивільного контролю за діяльністю спецслужби, розв’язання проблемних питань її реформування до роботи над законопроектом залучаються широкі кола громадськості. На офіційному сайті СБУ розміщено заклик до журналістів, науковців та всіх, кого цікавлять проблеми законодавчого врегулювання діяльності вітчизняної спецслужби, висловити свої думки з цього приводу.
    
     Таким чином, з урахуванням загальноєвропейських принципів формування системи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки, визначених у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи (2005 року), можна визначити наступні шляхи розбудови і підвищення ефективності такої системи в Україні.

     1. Завершення формування структури системи державного управління сектором безпеки, передбачивши:

* узгодження функцій, повноважень, відповідальності та контролю її ланок;

* встановлення зворотного зв’язку з незалежним (неупередженим) контролем параметрів управління;

* посилення координаційних можливостей РНБОУ із забезпеченням системності і комплексності розроблюваних нею управлінських рішень в секторі безпеки.

     2. Забезпечення ефективності роботи Державної комісії з питань реформування ЗС України, інших військових формувань та оборонно-промислового комплексу з першочерговим визначенням концептуальних засад політичного управління сектором оборони, функцій і завдань всіх структур сектору безпеки. Наступним кроком має стати розробка  і широке обговорення Комплексної програми реформування і розвитку сектору безпеки.

     3. Законодавче закріплення основних параметрів суб’єктів сектору безпеки відповідно до покладених на них функцій і завдань.

     4. Наукове обґрунтування інституційних перетворень і державних управлінських рішень в галузі політики безпеки і оборони.

     5. Розробка і впровадження в практику демократичного цивільного контролю науково обґрунтованих критеріїв і методик поетапної оцінки результатів функціонування всіх структур сектору безпеки, з урахуванням специфіки їх завдань.

     6. Вдосконалення нормативно-правової бази демократичного цивільного контролю стосовно:

* визначення меж відповідальності та контролю органів державної влади і узгодження їх з функціями контролюючих органів;

* розмежування сфер взаємодії органів державного управління та контролю і неурядових громадських організацій та установ;

* чіткої регламентації процедур (правил) здійснення адміністративного, парламентського та суспільного контролю за діяльністю суб’єктів сектору безпеки;

* механізмів залучення інститутів громадянського суспільства до процесів управління і контролю системи національної безпеки;

* створення недержавної координаційної ради з питань демократичного цивільного контролю в сфері безпеки і оборони.

     7. Підвищення ефективності парламентського контролю, зокрема за рахунок:

* включення в практику роботи Верховної Ради України питань розгляду і затвердження державних програм  розбудови і розвитку суб’єктів сектору безпеки, що передбачає відповідальність за ефективність їх впровадження;

* посилення контролю як оборонного бюджету в цілому, так і найважливіших його складових;

* створення умов для підвищення професійного рівня народних депутатів,  а також інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності;

* ініціювання відкритого суспільного діалогу зі стратегічних питань оборонної політики з наступним впровадженням у життя  нароблених пропозицій.

     8. Законодавче закріплення порядку періодичної відкритої звітності та персональної відповідальності вищих посадових осіб держави за якість і виконання прийнятих рішень у сфері проведення воєнної реформи, політичну і економічну ефективність витрат на оборону.

     9. Забезпечення прозорості процесів прийняття концептуальних рішень в оборонній і безпековій сфері, зокрема з питань оборонного бюджету, кадрової політики, соціально-правового захисту, що створить умови для незалежної експертизи, поінформованості громадян і формування суспільної думки.

   10. Відпрацювання механізмів залучення до практики формування державної оборонної політики і системи демократичного цивільного контролю інститутів громадянського суспільства, цивільних аналітичних центрів і мас-медіа.
    
     Втілення вищезазначених кроків в життя потребує певної політичної волі та безумовно часу, якого завжди не вистачає. І тут варто згадати слова видатного українського філософа XVIII століття Григорія Сковороди: «Правильно використав час той, хто пізнав, чого слід уникати, а чого добиватися».